Нагадаємо, в квітні цього року у Польщі, Олександра одноголосним рішенням суддів здолала місцеву спортсменку Бояну Лібішевську.
Дівчина знаходить час і на роботу у своєму залі і на власні тренування. Спортсменка вирішила запросити до Польщі українських тренерів, зарплати у яких будуть в рази вищими, ніж в Україні.
Українська публіка не чула про тебе досить давно. За цей час тебе можна привітати і зі створенням родини, і з вдалим дебютом на професійному ринзі, і з відкриттям власного боксерського залу. Розкажи, як змінилося твоє життя після переїзду з Вінниці у столицю Польші?
- На шляху ще був Казахстан. Запросили мене, щоб я у них виступала, але це не приємна країна, тому я повернулась в Україну. Потім ми з чоловіком вирішили спробувати життя в Польщі. Ми відкрили зал. Потім другий в центрі міста. Почала виступати в профі.
З мовою не було проблем? Ти вільно спілкуєшся польською?
- Зараз нормально, але на початку було багато смішних моментів.
Ти боксувала проти Лібішевської після понад півторарічної перерви у виступах. Я вдалося надолужити форму?
- Я постійно підтримую форму. Басейн, велосипед, качалка, крос. Добре що у нас ліс біля дому і спортивний центр є. Так у нас і бокс і інші види спорту – все разом.
В Варшаві умови кращі, ніж в Вінниці?
- Не хочу порівнювати. Тут займаюсь спортом як хобі, а в Вінниці то була робота.
Різниця між аматорським і профі-боксом сильно відчувається?
- Більше всього тим, що відбувається навколо рингу. Тут кожен бій – це велике шоу, за яким спостерігають 5 000 людей в залі і пів, або й мільйон людей по телевізору. Все дуже професійно. Краще ніж на чемпіонаті світу. Але рівень самого боксу в любителях кращий.
Саша отримує польське громадянство.
Чи були варіанти влаштувати професійну кар’єру в Україні?
- Мені це ніколи не було цікаво. Мене влаштовувало те, що я робила. В Польщі теж я могла б виступати в любителях, але як хобі то легше по профі.
Тобто, ти не думала над тим, щоб залишитися в аматорському боксі і позмагатися за ліцензію на Олимпіаду?
- Ні. Треба пробувати нові шляхи. 10 років в любителях – цього досить. Постійні збори, змагання… Тут до мене приїжджають спаринг-партнерки. Маю свій зал, качалку. Я будую фундамент, яким могла б користуватися після завершення кар’єри. Не треба забувати, що через 3-5 років я не буду займатися спортом, і що далі…
Хто тренує тебе зараз?
- Багато сама треную, окрім боксу з чоловіком. В неділю ми бігли марафон. А ще з дворазовим олімпійським призером Казімєж Щерба.
Чоловік – спаринг-партнер?
Тільки коли заслужить (сміється). Коли чоловік веде себе погано – використовую його як спаринг партнера.
Чоловік Олександри після спарингу
А де і як ви познайомились? Ян теж займається боксом?
- Ні, Яна запросили на турнір Фелікса Штамма. Він вперше в житті дивився бокс. Навіть по телевізору не дивився. Прийшов і запросив на екскурсію по Варшаві. Потім ми зустрілися у Львові і він погодився поїхати зі мною в Казахстан. Це була любов з першого погляду.
Як виникла ідея створити свій зал?
- Це завжди була мрія. Завдяки цьому ми можемо допомогти іншим спортсменам з України переїхати в Польщу.
Зараз ти шукаєш тренерів у свій зал. Ти хочеш, аби це біли спеціалісти з України, чому?
- Я думаю. Що це найкращі боксери.
В Україні менше перспектив для розвитку кар'єри тренера?
- Так! Тут починаєш з 10 тисяч гривень за півдня роботи. Дуже важко отримувати стільки в Україні.
Ти підтримуєш зв’язок зі своїми колишніми колегами з України? Колишній тренер дає поради?
- Так, ми постійно на зв’язку. Навіть багато людей приїхали до мене. Знайомі по збірній.
Які плани на майбутнє?
- Новий, ще більший зал. Такий, щоб можна було влаштовувати змагання. Зараз ще виступатиме в профі.
А про дітей ще не думаєш?
- Думаю! Думаю що треба ще почекати.
Коли вболівальникам слід чекати вашого наступного поєдинку?
- Думаю в жовтні.
автор: Лія Зелінська